Загострення політичної кризи в Україні останніми днями набуло міжнародного значення. Країни всього світу активно підключилися до розв’язання конфлікту, який виник через безпосередню участь у ньому нашого сусіда та донедавна надійного стратегічного партнера – Росії. Вона розгорнула широкомасштабну військову операцію в Криму. Як українські жінки зможуть знизити градус протистояння, що виникло? З відповіді на це запитання розпочалася розмова з головою правління Міжнародної Школи Рівних Можливостей Ларисою КОЛОС.
2016-05-24 09:32:00

            - Жінки можуть зробити дуже багато, - сказала Лариса Колос. – У тій ситуації, що склалася в Криму, вони діють дуже активно. Наприклад, вони стали стіною між російськими та українськими військовими. Тим самим продемонстрували, що не хочуть крові.

            Це сталося в селі Перевальне. Там дислокується українська військова частина. В певний момент вона опинилася в оточенні російських підрозділів.

            Треба розуміти, що ми перебували на межі великого конфлікту. І він міг мати страшні наслідки.

            В такі моменти жінки не лише не можуть – не мають права залишатися осторонь. І всі ми сподіваємося, що наш голос почують. А те, що ми не мовчимо, засвідчує наступний факт: 2 березня українські жінки, керівники громадських організацій звернулися до всіх міжнародних структур, лідерів провідних держав з проханням допомогти розв’язати нинішній російсько-український конфлікт мирним способом.

 

            - Судячи з реакції, міжнародна спільнота голос українців чує, та чи чують його в Росії?

            - Повірте, чують. У Росії теж чимало людей, які виступають проти збройних конфліктів. Маніфестації, які цими днями проходили в багатьох російських містах, а не лише в Москві – тому підтвердження.

            Візьміть звернення Ірини Хакамади. Треба мати велику мужність, щоби в російських умовах, коли затискають свободу слова, публічно виступити проти дій влади, проти конфлікту, який вона розв’язує.

            Таких прикладів могло бути набагато більше. Та слід зважати на те, що російська громадськість наразі отримує про Україну перекручену інформацію. Російські ЗМІ, як і раніше, наполягають, що нібито у нас гостро зневажаються права росіян, розпалюється міжнаціональна та міжконфесійна ворожнеча, зростає екстремізм та тероризм.

            Ми знаємо, що це не так. Та зараз головне, щоб про це знали пересічні громадяни сусідньої країни, які досі не можуть розібратися в усьому достеменно.

 

            - Центром особливої напруги сьогодні став Крим. Що б ви, користуючись нагодою, могли сказати мешканцям цієї автономної республіки?

            - Насамперед, бажаю їм витримки. В таких напружених умовах вона дається нелегко, та іншого вибору нема.

            Звертаюся до кримських жінок. Вам зараз особливо важко. Навколо розгортаються непередбачувані події. Ви переживаєте за своїх дітей, родичів, близьких.

            Повірте, ми почуваємося так само. Ми хвилюємося про наших дітей, родичів, та ми думаємо і про вас, про ваших дітей та близьких вам людей. Всі сподіваємося, що ситуація вирішиться мирним шляхом, і ми знову зможемо жити у взаємній повазі та згоді.

            Ситуація в Криму розкрила проблеми, які характерні для всіх українських регіонів. Зрозуміло, що всі жінки хочуть жити краще. І вони свої сподівання пов’язують з українською владою. І це – правильно. Та справа в тім, що наші регіони не мають достатньо розвиненого самоврядування, вони не можуть самотужки вирішувати ті питання, що перед ними виникають.

            Сьогодні багато розсудливих політиків говорять – територіям слід дати стільки влади, скільки вони можуть на себе взяти. І скільки влади може на себе взяти Крим, нехай стільки і бере.

            Та це питання завтрашнього дня, сьогодні ж важливо вистояти.

 

            - Як у ситуації, що склалася, діє Школа Рівних Можливостей?

            - Школа Рівних Можливостей бере найактивнішу участь у житті Майдану. Тут працювали і продовжують працювати багато наших волонтерів. Зокрема, вони готують різні інформаційні матеріали.

            Приміром, наша волонтерка Юлія Марушевська зробила ролик про Майдан. Він так і називався – «Чому я стою на Майдані?» Ролик розірвав Інтернет. Загалом його переглянули 8 млн. чоловік.

            Сьогодні ми налагоджуємо контакти з багатьма громадськими організаціями. Своє завдання вбачаємо в тому, щоб вплинути на ситуацію, на те, аби перевести її в мирне русло.

            І продовжуємо реалізацію проекту щодо впровадження ґендерних підходів до різних сфер життя суспільства та місцевої влади, який підтримало Посольство Фінляндії в Україні. Він виявився дуже своєчасним. Зараз проводимо тренінги для держслужбовців середньої ланки, обговорюємо з ними шляхи виходу з особистої та соціальної кризи. Ґендерна тема виявилася як ніколи актуальною.

 

            - Прийнято вважати, що сила жінок полягає в їх готовності до компромісу. Тим не менш, сьогодні багато хто відзначає, що наші жінки радикалізувалися. Що їх підштовхує до цього?

            - Насправді причин багато. Одна з них – не можна не помічати того, що відбувається на вулиці. А у кожного свій рівень стійкості, своє розуміння подій. Дехто починає думати, що прості рішення підходять для найскладніших питань.

            Друга проблема пов’язана з умінням аналізувати ситуацію і робити відповідні висновки. Та якщо жінку прив’язати лишень до вирішення побутових питань, відірвати від активного суспільного життя, вона не зможе належним чином реагувати на події, що відбуваються.

            У цивілізованому світі успішно реалізується ґендерна політика. Вона дає можливість чоловікам і жінкам однаковою мірою реалізовувати той потенціал, який вони мають. Хтось знаходить своє покликання в тому, аби доглядати за родиною, хтось робить посадову кар’єру, хтось організовує бізнес тощо.

            Повірте, жінки, які відбулися в цьому житті, ніколи не судитимуть про нього однобічно. Вони розуміють, що наше життя багатогранне і не таке просте, як інколи видається. Тобто, в їх думках та поведінці не буде навіть натяку на радикалізм.

            Там, де багато радикалізму, менше ґендерної культури, і, навпаки, там, де менше радикалізму, більше ґендерної культури. Я переконана, якби свого часу в Україні успішно впроваджувалася сучасна ґендерна культура, якби активніше до управління державою допускалися жінки, у суспільстві не було б нинішнього збурення пристрастей і всіх тих проблем, які ми нині змушені терміново вирішувати.

 

            - У структурі нинішнього Кабінету Міністрів сталися серйозні зміни. Яке відомство відтепер займатиметься  ґендерними питаннями?

            - Як і раніше, ця функція покладатиметься на Міністерство соціальної політики. І це добре. Міністерство вже має відповідні напрацювання, тож йому не доведеться розпочинати з чистого аркуша.

            Міністерство очолила Людмила Денисова. Раніше вона вже обіймала відповідну посаду. Всі ми сподіваємося, що в своїй роботі міністерство спиратиметься на громадські організації, в тому числі, й такі, що займаються ґендерними питаннями.

 

            - В новому уряду українські жінки представлені лише одним міністром. Як ви це оцінюєте?

            - Ми очікували, що міністром охорони здоров’я стане Ольга Богомолець. Вона хороший стратег і такий же хороший менеджер, користується великим авторитетом серед своїх колег-лікарів і серед представників громадських організацій. Ользі Богомолець запропонували посаду віце-прем’єра з гуманітарних питань, але вона від неї відмовилася. Це якраз і засвідчує, що жінка не прагне посад, а хоче займатися справою. Дуже шкода, що посади міністра їй не запропонували, і ми не маємо такого висококласного спеціаліста в уряді.

 

            - Наскільки доречно в нинішній вкрай складній ситуації обговорювати, скільки має бути у владі жінок і чоловіків?

            - Мені видається, що суперскладні питання найліпше вирішують жінки. Бо на відміну від чоловіків вони переважно бачать проблему всебічно. Жінки можуть прорахувати наслідки тих рішень, які вони ухвалюють.

            Наприклад, якби в нашому парламенті жінок було більше, ніж зараз, ми б не отримали нової мовної проблеми. Але ж її породило рішення Верховної Ради про відміну «мовного» закону, який загалом був не важливим у даній ситуації.

 

            - У країні активно створюється громадянське суспільство. На передові позиції виходять навіть не політики, а лідери громадських організацій. Що треба зробити, аби посилити цю тенденцію?

            - Мені здається, що нинішня влада розуміє роль громадських організацій у формуванні громадянського суспільства. Тому не буде їх всіляко утискувати, як це було раніше.

            Якщо наша влада захоче почути голос жінок, то вона його почує. В тому числі й тих, хто відстоює рівноправність із чоловіками.

            Зокрема, на конференції, яку за підтримки ОБСЄ, Програми ООН Жінки та Посольства Фінляндії ми разом з великою групою громадських організацій Києва та провіднимиґендерними експертами проводили в українській столиці наприкінці минулого року, були розроблені першочергові завдання, структура механізму ґендерної політики в нашому місті, перелік заходів, які мають проводитися в першу чергу. На тому заході пролунали одразу дві ідеї.

            Перша стосувалася створення в столиці посади омбудсмена з питань захисту прав людини та ґендерних питань. Друга ідея мала відношення до створення Департаменту  ґендерної та сімейної політики в структурі київської влади. Це щоб ґендерне питання як другорядне не кочувало з одного департаменту до іншого.

 

            - Я знаю, що цим ваші ідеї не обмежуються. Є ще одна, яка сьогодні особливо актуальна. Розкажіть про неї детальніше.

            - Ми пропонуємо уряду та місцевим органам влади спільно зі спонсорами влаштувати масові поїздки з регіонів до Києва, щоб люди побували на Майдані і зрозуміли, за що помирали герої Небесної Сотні.

            Важливо до цієї акції максимально залучити мешканців півдня та сходу України. Вони зрозуміють багато важливих для всіх нас речей, в тому числі – і для них.

            На вулицях Інститутській та Грушевського важко втримати сльози. Тут плачуть і чоловіки, й жінки, сюди приходять із дітьми. На місцях, де гинули майданівці від куль снайперів, величезна кількість квітів. Тут священики різних конфесій проводять молебні за вбитими.  

            А після цього їх треба повезти до резиденції Віктора Януковича «Межигір’я». Нехай прості люди побачать ту розкіш, в якій там мешкали, і замисляться – звідки вона.

            Переконана, тоді багатьом стане зрозуміло, що майданівці не воювали зі своїми співвітчизниками з півдня та сходу. А саме цю думку дехто й досі намагається нам нав’язати. Майдан боровся з корупцією колишньої влади та постійним порушенням нею прав усіх українських громадян.

            Сьогодні дуже важливо, щоб нова влада встановила діалог із мешканцями всіх територій, врахувала їх побажання та реалізувала їх на практиці. Лише тоді вона отримає нашу загальну підтримку.

 

            - Скоро жіноче свято – 8 Березня. Що б ви побажали жінкам цього дня?

            - Миру, спокою і віри в те, що все нормалізується.

 

            Сергій ГЕРАСИМЕНКО,

            Національний прес-клуб «Українська перспектива»


Ключові слова: